Рідко трапляється нагода, коли нація, держава знаходиться у стратегічній точні вибору, від якої, залежно від вибору, розходяться два діаметрально протилежні шляхи: цілеспрямованого поступального розвитку - максимально використовуючи наявні та потенційні можливості і ресурси, досягати дуже вигідного становища у світі, перетворитися у важливого суб'єкта міжнародної політики; і другий - змарнувати час, бездарно розтринькати ресурси,даючи можливість скористатися ними іншим націям, державам і, нарешті, перетворитися у принизливу маріонетку інших держав, зійти з політичної арени.

Україна під сучасну пору переживає саме такий момент. Третього шляху нема і не може бути. Нижче середнього ґатунку незалежною державою в сучасному глобалізованому світі Україна існувати не зможе. Здавалось би парадокс: незрівнянно менші і слабші можуть, а Україна - ні. Саме так! Бо Україна володіє колосальною сукупністю багатющих ресурсів, які просто диктують українцям нашу національну мету, яка має перетворитися в національну ідею усіх українців сущих в Україні і поза нею: Україна повинна стати одною з найбагатших, найпотужніших і дуже впливових держав у світі. Це має стати держава українського народу і для українського народу. Українська національна держава, що будується на духовно-культурних і матеріальних надбаннях українського народу та дарованих всевишнім нам, українцям, щедрих ресурсах, повинна створити найкращі умови для життя і розвитку українських людей: здорове довкілля, необмежений доступ до якісної освіти, добре організована охорона здоров'я, достатнє матеріальне забезпечення для повноцінного життя і розвитку.

Таку державу ми українці повинні збудувати для себе самі. В цьому нам ніхто не допоможе, заважати будуть, бо боротьба за українські ресурси, яка завжди, у всі часи була дуже гострою, тільки посилюватиметься. Отже, що нам потрібно для досягнення нашої української мети? Насамперед, усвідомити конче потребу такої держави, проявити наполегливу волю і усвідомлену працю на шляху її будівництва. Базові умови для такого будівничого процесу у нас є - існує юридично і політично визнана держава Україна. Україна має унікальні ресурси необхідні для перетворення її у потужну державу. Тепер нам необхідно "вчитись так як треба, щоб мудрість була своя" і праця не марна.

Починаючи з 1991 р. як молода держава, на стартових позиціях ми втратили багато з того, що давало нам можливість рухатися швидко до згаданої мети. Бездарна, нікчемна, злодійкувата влада:

• позбавила Україну унікального ядерного статусу, що завадило їй вже перетворитися у впливового суб'єкта світової політики;
• дозволила розграбувати промисловий потенціал держави шляхом шахрайської приватизації;
• зруйнувати товарні підприємства в сільському господарстві і агронауку;
• зруйнувала унікальне і найбільше в колишньому СРСР Чорноморське пароплавство.

В цілому, влада спричинилася до руйнівних, а не будівничих процесів, наслідком яких стало масове безробіття, економічний занепад, масова еміграція дорогоцінного людського потенціалу, неймовірне соціальне розшарування на десятки мільярдерів і десятки мільйонів злидарів, поглиблення суспільної деградації. Вина суспільства в цілому, що воно не спромоглося створити доброчесну, кваліфіковану, патріотичну владу.

Попри всі ці втрати Україна не перейшла точку неповернення, але наблизилася в притул до неї, де буде починатися один з двох шляхів вибору, про які йшлося вище.

Сьогодні мова піде про незвичайний ресурс, який має вирішальне значення при виборі шляху розвитку і процвітання або деградації і зникнення. Це особливий ресурс - українська земля! Хто буде володіти українською землею, від того залежатиме доля української нації.

Україна підійшла до межі визначення, що робити з землею сільськогосподарського призначення. У всіх нинішніх владних структурах домінує думка необхідності запровадження ринку землі, тобто дозволити торгувати нею, перетворити у звичайний товар.

Тривожить, що дискусії точаться виключно навколо того, коли виставляти землю на продаж, але навіть не ставиться під сумнів необхідність існування такого ринку. Варто зазначити, що такий погляд домінує у влади, але аж ніяк не в суспільстві.

Небезпека в тому, що через засоби масової інформації пропагується нав'язлива думка необхідності якнайшвидшого запровадження ринку землі. Альтернативна позиція майже не з'являється у ЗМІ. Звісно, що така ситуація нав'язливо створює ілюзію ніби в суспільстві існує консенсус з цього вкрай важливого питання. Зрозуміло чому так відбувається. З одного боку, в цьому зацікавлена влада, а з іншого - олігархи, які є власниками більшості ЗМІ, чи фінансово "підтримують" їх.

Замовні так звані експерти, недобросовісні вчені неуки, продажні політики в один голос за ринок землі. В хід пускаються "аргументи" політиканів:

• все вже й так розібрано за тіньовими схемами, то краще запровадити прозорий ринок;
• прийдуть інвестиції з-за кордону і Україна знову перетвориться у житницю не тільки Європи;
• при ринку землі селяни отримають доступ до дешевих кредитів (Пасхавер).

Або й таке: "втягування в українське агровиробництво великих іноземних інституціональних інвесторів… призведе не тільки до "сільськогосподарського ренесансу", але і прискорить процеси євроатлантичної інтеграції України…"

Що можна сказати про ці казочки для наївних, але смертельно небезпечні для нації? Як до цього питання ставиться вища влада в Україні? Це дуже добре розкриває законопроект про ринок землі, підготовлений і поданий до Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України. Що ж пропонує наш "рідний" уряд? Якщо цей проект став би законом, то українську землю мали б право купувати юридичні особи (іноземні і вітчизняні, спільні підприємства), іноземні громадяни, особи без громадянства та навіть іноземні держави(!).

В цивілізованій державі за подібне відношення до найціннішого національного багатства такий уряд мав би всі шанси піти на ешафот! Не дуже відрізняється від урядового законопроект, запропонований групою народних депутатів і підтриманий Комітетом ВРУ з аграрної політики.

Ще є законопроект, запропонований Асоціацією фермерів України і підтриманий народним депутатом І. Зайцем. Ним пропонується дозволити купівлю землі тільки фізичним особам - громадянам України і не більше 50 Га в одні руки. Однак він не має жодних шансів на підтримку нинішнім складом ВРУ. І навіть якби сталося чудо, і подібний законопроект пройшов, то він не став би запобіжником від того, аби значна частина української землі не потрапила в руки іноземцям вже на першому етапі торгівлі нею.

Про який цивілізований ринок нині може йти мова при наявності бездарної зверху до низу, в значній мірі корумпованої влади. При наявності Міністерства з питань агропромислової політики, хто чув про його політику, стратегію розвитку аграрного сектору економіки і долю такого надважливого сегменту, як українське село? Ніякої політики, стратегії розвитку села і аграрного сектору не було, нема і наївно сподіватися, що з'явиться за нинішньої влади.

Всю цю компанію цікавить лише одне: якнайшвидше торгувати землею, бо всі вони сподіваються на тому добре заробити. Дальше своєї кишені вони нездатні бачити, а гроші для них - то найвища цінність. Доля України, майбутнє нації - не зрозуміла і недосяжна стратегія для цих сучасних політичних пігмеїв.

В світі завжди йшла боротьба за ресурси. Чим вони були багатші, цінніші і очевидніші, тим боротьба була жорсткішою. Багатства України завжди приваблювали наших близьких і далеких сусідів, були головною мотивацією агресивних посягань на Україну. В першу чергу найбільш привабливою була Українська земля.

В сучасному світі цілком очевидна тенденція наростання дефіциту найнеобхідніших для існування людей ресурсів. В найближчому майбутньому в ієрархії цінностей на першому місці буде земля і вода. Це цілком очевидно і особливо переконувати в цьому не має потреби. Українська земля, як ресурс найцінніша у світі, розміщена у сприятливій для сільгоспвиробництва кліматичній зоні і географічно вигідно розташована для широкого доступу на світові ринки, тому вона стає надзвичайно привабливою. В нинішньому глобалізованому світі до неї прикута увага не лише сусідів, але й з різних куточків нашої планети.

Одних вона манить можливістю знайти тут засоби для ситого життя, при чому навіть з найвіддаленіших країв, інших - як джерело здобуття стабільних надприбутків. Все впирається у механізм як заволодіти нею. Ключ цей відомий - виставляти землю на ринок, перетворити її в товар і вільно торгувати.

Як тільки земля опиниться на ринку, головні глобалістичні гравці - транснаціональні корпорації (ТНК) не зупиняться ні перед чим, щоб заволодіти цим найціннішим ресурсом, значення якого для стабільного викачування надприбутків вони чудово розуміють і вже чекають на старті. Як кажуть поклали око на українську землю.

Ось, що писала англійська "Файненшил таймз" 19.06.08 у статі "Бізнес кладе око на родючі землі України": "Реформістське лобі, що здіймає усе більший галас, наполегливо проштовхує зняття обмежень (на продаж землі - прим. авт.) з наступного року. Компанії сьогодні жорстко змагаються за ці землі… Якщо мораторій буде знятий, то почнеться велика лихоманка на землі в Україні".

Сьогодні глобалістичні монстри (ТНК) мають усвідомлену мету - заволодіти найціннішим ресурсом - землею. Фінансові можливості у них необмежені грошей вони не пошкодують, щоб змести будь-які перешкоди на шляху до заповітної мети, в тому числі українських олігархів-конкурентів.

Наші нещасні селяни, які кинуті державою напризволяще з їхніми паями, кому їх продадуть? Правильно. Хто більше заплатить. Дрібні і середні фермери, які заледве зводять кінці з кінцями, аби не збанкрутувати їм не конкуренти.

Наші вітчизняні олігархи середньої руки тішать себе, що вони за дешево придбають якісь сотні Га угідь, бо дійсно їх ціна у нас сміхотворна. Можливо й так, на перших порах. А у чиї руки потраплять інші мільйони Га? Звісно не їм. Кишка затонка. А на наступному найближчому етапі їх зметуть акули-конкуренти.

Наші мільярдери теж не конкуренти ТНК. Єдине що вони можуть заробити - це на перепродажі землі на вторинному ринку. Ми добре знаємо суть українських мільярдерів. Цим космополітам доля нації, держави головного болю не спричиняє. Поки що успішні орендні підприємства, що виросли з колишніх колгоспів теж не витримають конкуренції. А що собі думають ті наші політики, які теж розпинаються за ринок землі? Вся біда у тому, що ніякі вони не політики, а політикани-маріонетки великого бізнесу. До мислення державницькими категоріями вони, на жаль, не доросли.

Палкі агітатори за прихід великих іноземних інвесторів чомусь забувають, що якщо земля опиниться у їх власності, то це вже будуть інвестиції у їхні надприбутки, а не в українську економіку чи українське село. Хіба вже зараз не видно, що роблять деякі іноземні компанії, які взяли в оренду сотні тисяч Га угідь. Сіють на прекрасних чорноземах ріпак, а не на поліських бідних ґрунтах, вивозячи насіння за кордон на переробку. Або, надмірно збільшуючи площі під соняшник, виснажують дорогоцінну землю. Хіба це не злочин? Ми нарешті повинні зрозуміти, що інвестори не альтруїсти, а шукачі своєї вигоди, надприбутків.

На жаль, Міністерство аграрної політики не має самої агрополітики і стратегії розвитку. Бо якби було інакше, то, наприклад, будучи одним з найбільших виробників соняшникової олії, ми могли б суттєво впливати на світовий ринок у своїх інтересах, регулюючи його об'єм так, щоб підтримувати вигідну нам ціну. Натомість, ми з дуру зменшуємо вивізне мито на соняшникове насіння.

Більше того, в Україні суттєво зменшено вирощування кормових культур, що негативно впливає на виробництво м'ясо-молочної продукції і збіднює родючість ґрунтів через порушення сівозміни. І це не поодинокі приклади. Їх модна багато наводити. Ніхто у нас на вищому державному рівні не займається стратегічним плануванням ведення раціонального, науково обґрунтованого сільськогосподарського виробництва на користь нашим людям і державі. Якщо коротко підсумувати, то треба зазначити, що замість того, щоб проводити широкомасштабні продумані реформи в агросекторі, наші державні чиновники хочуть заховатися за ринок землі, щоб нічого не робити, а лише мати особисту вигоду, лобуючи інтереси окремих ділків і кланів, в тому числі закордонних.

Ринок землі особливо на нинішньому етапі - катастрофічна загроза українським національним інтересам, що може перетворитися в національну катастрофу.

Ринок землі, якщо його допустити зараз неодмінно закінчиться тим, що Україна втратить найголовніший життєво-необхідний ресурс, який нічим не може бути компенсований. Іноземний капітал зруйнує українське село, запровадить практику вирощування вигідних для його надприбутків монокультур, виснажуватиме нашу землю і диктуватиме нам свої умови. Україна втратить потужний ресурс, за допомогою якого ще має шанс стати процвітаючою і впливовою державою в світі.

Наївними видаються твердження, що ринок землі полегшить інтеграцію України до євроатлантичних структур. Виникає запитання: хіба євроінтеграція для України є самоціллю, метою за будь-яку ціну туди потрапити в якості пасинка, чи інструментом для ефективнішого відстоювання наших національних і державних інтересів. Для справжніх державників це питання риторичне. Маємо враховувати чужі і власні помилки, щоб не повторювати і примножувати їх у майбутньому.

Хіба африканські держави, які не вміли розпорядитися багатими ресурсами, стали багатшими за допомогою іноземних інвесторів?! Україна "покращила" свою безпеку, відмовляючись від ядерного статусу взамін на нічого не варті паперові обіцянки? Або, що виграла Україна передчасно, під тиском закривши Чорнобильську АЕС?!

Звичайно, ці приклади неспівставні з загрозою втрати через ринок власної землі. Обурює те, що це може статися за допомогою нікчемних і продажних доморослих політиканів.

Мусимо пам'ятати, що боротьба за ресурси не зменшується, вона значно посилилась і стала більш жорсткою, підступною і добре скоординованою. Тепер не треба посилати армію завойовувати чужі території, вивозити родючі ґрунти вагонами. Замість армій є всюдисущі глобальні ТНК, замість танків і гармат - гори паперових грошей і продажні нікчемні чиновники.

Нас не повинно тішити, що Україна може стати одною з світових житниць. Звісно, таке цілком можливе. Головне, хто з цього скористається. Подібне вже було у нашій історії, коли Україна була житницею Європи. Хто цим користався теж відомо, як і те, що українські селяни їхали на край світу у пошуках клаптика землі. Плодами української землі має користуватися український народ і тільки він.

Земля - особливий ресурс, необхідний для життя нації. Без землі немає нації. Нерозумно і несправедливо прирівнювати землю до звичайного товару і перетворювати її у предмет торгівлі. Земля - нерукотворний товар. Це особливий дар Божий, який належить всьому народу, усім поколінням. Цим даром не може розпоряджатися одне покоління, чи певна група на свій розсуд, бо він дарований Всевишнім для постійного життя і творчості народу. Товаром можуть бути результати життєдіяльності людини на землі. Український народ тисячоліттями жив і творив самобутню культуру на своїй землі, він дорогою ціною платив за неї, проливаючи ріки крові, оберігаючи її. Було б великим злочином перед минулими і майбутніми поколіннями, якби одне нерозумне покоління позбавило майбутні можливості користуватися нею і жити на ній.

Є великою помилкою, що ефективність господарювання залежить від форми власності на землю. Що нібито приватна власність на землю є умовою найкращого господарювання на ній. Наприклад, в Ізраїлі, Данії практично майже вся земля у всенародній, тобто державній власності, але у цих країнах надзвичайно високоефективне сільське господарство. У багатьох розвинутих країнах світу значна частина земельних ресурсів у державній власності, а крім того держава пильно контролює як використовується земля у приватному секторі, чи дотримуються жорстких умов її збереження.

Світова практика спростовує твердження, що великі приватні володіння землею є умовою для ефективного сільгоспвиробництва. Приклад латифундій у Латинській Америці засвідчує протилежне. Натомість, є добрий приклад в українській історії: в міжвоєнний період минулого століття в Галичині був добре організований кооперативний рух, який показав надзвичайно добрі результати господарювання дрібних власників. Кооперативна організація "Маслосоюз" зуміла показати чудові результати виробництва високоякісної молочної продукції з молока у дрібних власників. Продукція "Маслосоюзу" була настільки популярною і конкурентною на ринках європейських держав, що було чимало випадків підробки аналогічної продукції під марку "Маслосоюзу"!

Отже, все залежить від добре організованої господарської діяльності. Є сучасний досвід гідний для наслідування. В цьому сенсі може послужити добрим прикладом Австрія. Там невеликі господарства, об'єднані в асоціації, акціонерні товариства тощо, забезпечують повний цикл: від вирощування сільгосппродукції до найглибшої її переробки і реалізації харчових продуктів. Обходяться без сторонніх, чужорідних посередників-скупщиків сировини і монопольного диктату переробників та торгових монополістів. Така система організації сприяє максимально справедливому розподілу прибутків серед усіх ланок комплексного аграрного ланцюга, забезпечуючи сталий розвиток усієї системи і не створює дискримінації окремих його ланок, в тому числі і тих, хто безпосередньо вирощує сировину. Це дозволяє концентрувати ресурси і здійснювати виробничо-господарську діяльність на високому технологічному рівні, дотримуючись високих якісних стандартів. Це дійсно добрий приклад ефективного функціонування цивілізованого ринку.

Монстри-монополісти намагаються нав'язати нам згубні правила гри і небезпека в тому, що наша так звана державно-політична еліта, а насправді анти еліта, готова сприйняти ці правила. Тут хотілося б нагадати нашим горе політикам і їхнім прислужникам "експертам" застереження лауреата Нобелівської премії Дж. Стігліца. Ось, що він пише: "Світ був добрим до неолібералізму… ідей, які ґрунтуються на уявленні фундаменталістів про те, що ринки - це саморегулюючі системи, які ефективно розподіляють ресурси, а також добре слугують інтересам суспільства… ті, що програли, очевидні: країни, які дотримувалися неолібералізму, програли гонку не лише в економічному зростанні, у той же час коли вони дійсно зростали, економічний ефект розподілявся непропорційно серед тих, хто знаходився вгорі" (ТНК - прим. авт.) І далі: "Подібна риторика вільного ринку зіграла особливо погану роль у країнах, що розвиваються. Їм було сказано припинити втручання в сільське господарство, піддаючи своїх фермерів знищувальній конкуренції з США та Європою. Тягар нестимуть країни, що розвиваються, особливо бідні". (за часткою ВВП на душу населення Україна підпадає під категорію таких - прим. авт.) Ми не повинні повторити чужих помилок, а навпаки, використати свої ресурси і в першу чергу багатющу землю для добробуту наших людей, відродження українського села - національно-культурної колиски української нації.

1. Запровадження ринку землі сільськогосподарського призначення і узаконення торгівлі нею в умовах глобалізації неодмінно призвело б до втрати Україною найбільшого (стратегічного) національного ресурсу, що мало б катастрофічні наслідки для української нації і держави:

• призвело б до остаточної руйнації українського села;
• величезних спекуляцій українською землею монополістами на вторинному ринку землі;
• впровадження практики вирощування монокультур, вигідних для здобуття надприбутків монополістами і хижацького виснаження землі;
• позбавило б Україну можливості контролювати свій внутрішній ринок харчових продуктів і забезпечувати населення широким спектром високоякісних продуктів вітчизняного виробництва;
• унеможливило б використання потужного агроресурсу для перетворення України у впливову конкурентоспроможну державу на світовій арені.

Впровадження ринку землі сільськогосподарського призначення було б найбільшим злочином влади проти української нації! Отже, з метою використання найбільшого багатства України - землі на користь всього українського народу потрібно відкинути будь-які спроби запровадити ринок землі сільськогосподарського призначення. Земля повинна залишатися у всенародній (державній) власності.

2. Сільськогосподарська діяльність повинна здійснюватися на орендній основі громадянами України. Законодавчо повинні бути встановлені обмеження на створення великих латифундій і права передачі землі в суборенду.

3. Державна політика повинна бути націлена на здійснення широкомасштабних реформ у сільському господарстві, спрямованих на перетворення його у високопродуктивну, високоприбуткову багатопрофільну галузь, здатну наповнити внутрішній ринок широким спектром високоякісних продуктів харчування, необхідних для покращення здоров'я людей (широким асортиментом якісних м'ясо-молочних продуктів, овочів, фруктів). Для цього повинні бути розроблені конкретні державні програми розвитку галузей виробництва і створення в сукупності комплексу, здатного забезпечити вище поставлені завдання. Для цього необхідно забезпечити:

• відродження вітчизняної селекції рослинництва в тваринництва;
• розвиток багатопрофільної м'ясної і молочної галузей та необхідної для цього кормової бази;
• відродження і розширення вирощування продукції садівництва, овочівництва, ягідних культур;
• розширення вирощування спектру круп'яних, бобових культур.

Під ці програми для їх дієвості повинні бути добре продумані фінансові та інші механізми стимулювання.

4. Державна політика повинна бути спрямована на суворий контроль за цільовим використанням сільськогосподарських угідь, збереження земель та дієві санкції до порушників встановлених правил.

З цією метою необхідно:

• встановити обов'язковість дотримуватися науково обґрунтованих правил сівозмін при вирощуванні сільгоспкультур;
• відродити, там де знищені і де необхідно створити нові лісозахисні смуги, з метою протиерозійних заходів, проводити заліснення ярів, балок, інших малопридатних для вирощування сільгосппродукції земель, не допускати розорювання і забудову берегів річок і водойм;
• широко впроваджувати безвідвальний обробіток ґрунту, впроваджувати у виробничий цикл застосування парів;
• сприяти відновленню іригаційного господарства.

5. Держава повинна всіляко сприяти кооперації дрібних виробників сільгосппродукції і усуненню з ринку численних паразитів-посередників між виробниками сировини та кінцевої продукції, а також обмежувати надмірні торгівельні накрутки в торгівельних мережах, що спряло б зниженню дисбалансу цін на сировину і кінцеву продукцію, і здешевленню її, а це було б тільки на користь як виробникам, так і споживачам.

6. Обов'язок держави створити такі правила, щоб недорогі кредити були доступні всім виробникам аграрної продукції. Вкрай назрілою є потреба створення потужного аграрного банку, можливо, державно-акціонерного, або ж окремо державного і акціонерного.

7. Потрібно законодавчо закріпити правило: якщо власник земельного паю з якихось причин не може ним користуватися за призначенням (здійснення сільськогосподарського виробництва), він може продати його тільки державі.

8. При відведенні землі для промислового будівництва, держава повинна вживати заходів, щоб максимально обмежити використання для цього високоякісної сільськогосподарської землі, а також здійснювати суворий контроль за перепрофілюванням землі сільськогосподарського призначення.

9. Держава повинна вживати невідкладних заходів для налагодження виробництва сільськогосподарської техніки високої якості і в достатній кількості, аби забезпечити потреби вітчизняного сільськогосподарського виробництва. В цій сфері потрібно створювати привабливі умови для залучення іноземних інвестицій

Іноземні інвестори повинні залучатися тільки (!) у підприємства сільськогосподарського машинобудування і переробні, але не у вирощування сільгоспсировини. В переробних підприємствах потрібно, щоб контрольний пакет акцій залишався в українських руках (держави або українських приватних підприємців).

10. Держава повинна сприяти створенню машино-тракторних станцій для ефективного використання техніки і обробітку землі малими і середніми аграрними господарствами.

11. Україна повинна чітко усвідомити свій унікальний шанс на світовому ринку продовольства. Україна має перспективу стати позаконкурентним суб'єктом постачання на світовий ринок чистих продуктів харчування. Жодна країна не може зрівнятися з Україною в цій сфері. У нас є величезні площі найцінніших ґрунтів, сприятливий клімат для вирощування високоякісної сировини, вигідне географічне розміщення, близьке до багатих ринків на попит якісних продуктів (Європа).

Враховуючи це, Україна повинна акцентувати увагу на виробництво біологічно чистої продукції, для чого необхідно:

• мінімальне застосування мінеральних добрив і хімічних препаратів захисту рослин, а навпаки - максимальне використання органічних добрив (це передбачає і розвиток тваринництва), застосування сівозміни, тощо;
• не орієнтуватися переважно тільки на експорт зернових;
• нам потрібно берегти землю від хижацького виснаження, подбати про стабільне продукування якісних продуктів і сталий розвиток сільського господарства.
• Недалекоглядна ейфорія від вирощування сировини для біопалива швидко мине. Призначення землі для того, щоб годувати людей якісними продуктами, а не опускатися на хибний шлях - обслуговувати нерозумні забаганки людей (надмірне використання автомобілів). Енергетичні замінники для транспортних засобів знайти можна - харчі для людини замінити неможливо нічим, це вічна потреба.
• необхідно відмовитися від застосування західних технологій при вирощуванні тваринної продукції - біостимуляторів-гормонів і постійних добавок антибіотиків як профілактичних засобів проти захворювання тварин і птиці, бо такі продукти порушують обмін речовин і зменшують імунітет людини, в цілому погіршують здоров'я.

Якщо провід України проявить мудрість і політичну волю, то ця перспектива для нас стане реальністю і це буде вагомим внеском в реалізацію української національної ідеї.

12. Держава повинна усвідомити нарешті потребу розвитку села. Для цього потрібно подбати про створення такої соціальної інфраструктури, аби побутові умови в селі не відрізнялися від міських. Не можна розглядати село тільки під економічним кутом зору, а точніше з позицій максимального прибутку від землі.

Село і дрібного виробника потрібно зберегти задля збереження суспільної категорії, як джерела збереження національної ідентичності, характерного природного середовища. Село збережеться якщо держава подбає про створення умов для існування дрібного виробника. Таке село буде стабільним джерелом збереження і відтворення популяції українців. Цей суспільний фактор не менш, а навіть більш важливий ніж економічний.

Село повинно перетворитися у місце масового оздоровлення людей, контакту з природою, засвоєння національних традицій, особливостей національної культури і етнопсихології. Для цього держава повинна всіляко сприяти розвитку зеленого туризму. Всі ці заходи, поряд з іншими, значно покращать здоров'я нації, допоможуть зупинити дуже небезпечну тенденцію до її вимирання.

Все про що говорилося вище може видатися якоюсь ілюзорною фантазією. Особливо таке враження може скластися на фоні того, що тепер відбувається у владі, де наша політична анти еліта, позбавлена моралі та державницького мислення, погрузла в корупції і боротьбі за особисті чи корпоративні егоїстичні інтереси, в якої вищі духовні цінності замінило користолюбство, незмірна жадоба матеріального збагачення, грошей, в якої лицемірство, цинізм і брехня стали нормою життя. Все це породжує в суспільстві стан песимізму, безпорадності і безвиході. Але це не так.

Ми, ті хто по-справжньому любить Україну, переймається її долею, повинні робити все, аби переконати суспільство, що в нього є потенційна сила змінити стан речей. Всі ми разом мусимо розвернути вектор суспільного буття на 180°!

Суспільство не може пливти в руслі, жити за правилами, нав'язаними жменькою тих, хто розграбувавши національні багатства, стали незмірно багатими і узурпували владу та хочуть закріпити такі порядки в державі, коли найбагатші продовжують багатіти, а небагаті - бідніти. За таких умов суспільство не може розвиватися, воно приречене деградувати, а держава позбавлена перспективи витримати жорстоку конкуренцію в хижацькому глобалізованому світі

Завдання суспільства змінити владу на таку, яка дотримуватиметься принципів:

• добробут і гідні умови життя для всіх(!);
• більше багатіє той, хто більше і краще працює;
• податки платять всі, але найбагатші - найбільше (!);
• за розкіш (надмірна нерухомість: палаци, величезні житлові площі, що значно перевищують санітарно-гігієнічні норми, потрібні для здорового життя і відпочинку; предмети розкоші: дорогі авто, яхти, літаки тощо) потрібно платити такі великі податки, щоб невигідно було нераціонально використовувати фінансові ресурси, омертвляти їх, а навпаки, спонукати вкладати їх у виробничу сферу, фінансувати корисні для суспільства проекти;
• за ухиляння від сплати податків багатими законодавчо закріпити кримінальну відповідальність і конфіскацію майна, така ж відповідальність повинна наступати за корупційні дії.

Ось це тільки деякі маленькі приклади для песимістів. Де шукати ресурси для фінансування програм розвитку, в тому числі тих, про які мова йшла вище.

Україна має великі фінансові ресурси: тільки на депозитах фізичних осіб у банках є понад 70 млрд. дол. США і понад 114 млрд. грн. Це ж величезні резерви для внутрішніх інвестицій. Держава мала б думати, як раціонально використати їх для фінансування потрібних для суспільства програм розвитку, а не обдирати людей шахрайським (фактично злочинним) способом змінюючи грошовий курс під лицемірним і безглуздим гаслом нібито "укріплення" гривні.

Ще багато-багато є способів, аби задіяти великі ресурсні можливості України, щоб вона швидко перетворилася у потужну державу, але це вже тема іншої розмови.

Україна такою може і мусить стати!

Завдання нашого суспільства вдумливо, наполегливо працювати і боротися за створення в Україні

ДОБРОЧЕСНОЇ, ПРОФЕСІЙНОЇ, ПАТРІОТИЧНОЇ ВЛАДИ, ЯКА ПОВЕДЕ ЇЇ ШЛЯХОМ РОЗВИТКУ!

БОРІМОСЯ-ПОБОРЕМО!

01.08.08 Степан ХМАРА