Восени 2008 року для світу почалося реальне, а не календарне ХХІ століття. Його початком стали російсько-грузинська війна і світова фінансово-банківська криза. Це могли б бути якісь інші події, бо причини назрівали досить давно. Але сталося саме так.

Російсько-грузинська війна показала слабкість міжнародних інституцій і міжнародного права у врегулюванні сучасних міжнародних конфліктів і засвідчила готовність до перегляду світового устрою, який склався після Другої світової війни, і початку третього перерозподілу світу. Світ рухається до багатополярності, де країни для вирішення питань колективної безпеки будуть об'єднуватися навколо геополітичних і геоекономічних центрів, причому поряд з існуючими будуть з'являтися і нові центри.

Світова фінансово-банківська криза 2008 року - це не просто циклічна криза одного з секторів економіки, яка в силу глобалізації охопила фондові ринки в усіх частинах світу і призвела до краху ряду банків, це початок Першої глобальної депресії, яка торкнеться тією чи іншою мірою всіх країн. Той фінансовий пузир (за різними оцінками, в 5-10 разів перевищує вартість світового продукту), який бездумно надувався роками, луснув. Приведення грошової маси в усіх авуарах до масштабів реальної економіки вимагатиме скоординованих зусиль всіх держав і займе не один місяць чи рік.

Особливостями Першої глобальної депресії є те, що вона:

носить глобальний характер;

 

охопить не лише фінансово-банківський сектор, а й більшість галузей реальної економіки;

 

почалася на завершальній стадії довгого (кондратьєвського) циклу;

 

свідчить про неможливість надалі використовувати переваги екстенсивного шляху розвитку (переніс реального виробництва в країни з дешевою робочою силою, слабким державним регулюванням економіки, слабкими екологічними стандартами, реалізація товарів низької якості на незахищених ринках економічно слабких країн, використання нових неконтрольованих фінансових інструментів, які часто носять позабалансовий характер, - як деривативи 4 рівня, безконтрольне використання ресурсів та ін.);

 

змусить повернутись обличчям до реальної економіки, бути більш стриманими у попиті;

 

змусить до масового переходу до нового технологічного укладу в інтересах не тільки підтримання конкурентоздатності, а й елементарного виживання;

 

змусить шукати нову економічну модель, яка б враховувала вимоги нових технологічних укладів, фактор інтелекту та вмілості людини, а також вичерпності або вартості поновлення багатьох природних ресурсів, які використовуються в економічній діяльності;

 

змусить всі держави підвищити свою стратегічну і регулюючу роль в економічних процесах всередині своїх країн, а також переглянути роль міжнародних організацій в координації та моніторингу світових процесів, особливо щодо жорсткого моніторингу діяльності транснаціональних корпорацій.

Ці дві події оголили переломну суть моменту, який переживає людство. Спроби використати традиційні політичні і економічні інструменти для нормалізації ситуації показують їхню низьку ефективність. Міжнародні політичні і економічні організації (всі - від ООН, НАТО та ін. до ОПЕК) відверто показали своє неадекватне розуміння ситуації і нездатність до ефективного реагування на серйозні виклики.

З Першої глобальної депресії світ вийде іншим. Це і є кінець історії, тієї історії, яка в ліберальній парадигмі вільного ринку досягла свого апогею у ХІХ столітті і далі могла лише еволюційно змінюватися у незначних деталях. В економічній політиці апогей лібералізму проявився у пануванні ідей монетаризму у практиці міжнародних економічних інституцій і провідних держав світу. Початок кризи засвідчив закінчення панування монетаризму як політики ринкового фундаменталізму.

Нова історія вимагатиме не лише заміни моделі економічної політики в деяких країнах, а революційних за своїм змістом перетворень - заміни всієї економічної системи, де ринку відводитиметься належна, але не панівна роль, роль держави посилиться, але будуть переглянуті відносини між державою і суспільством на користь суспільства. Необхідно зміниться ставлення суспільства до творення власної історії як до соціально-культурного проекту, в основі якого лежать цінності розвитку, а не до випадкового ланцюга подій. Це оптимістичний варіант розвитку подій. Песимістичний варіант - це тривала замкненість країн на власних проблемах, розпад сучасної системи міжнародного права, спроба традиційно подолати кризу шляхом прискореної мілітаризації економіки, перерозподіл світу у регіональних війнах за ресурси. У будь-якому випадку - це жорстке повернення до реальних проблем і цінностей у мотиваціях дій політиків.

Міжнародні консультації щодо подолання кризи засвідчили, що всі держави стали на шлях безпосереднього втручання в економічні процеси (попри запевнення в сповідуванні принципів вільного ринку), амортизуючи негативні наслідки для економіки і населення. Як тимчасові заходи це до певної міри виправдано. Але без систематичної роботи вже зараз щодо заміни економічної системи, без створення нової економічної і політичної архітектури, посилення ролі держави в економіці (аж до монополізації) при формальній, а не реальній демократії, може бути небезпечним.

Приклади цього дало нам ХХ століття - Німеччина 30-х років, де нацизм і Третій рейх виникли як відповідь на Велику депресію, СРСР - який дав свою відповідь у вигляді індустріалізації і колективізації, що при тоталітарній системі обернулося мільйонами жертв. Для України - це близько десяти мільйонів жертв Голодомору. Для світу - боротьба з Великою депресією 1929-1933 р.р. шляхом створення і зміцнення тоталітарних режимів закінчилася Другою світовою війною. Пам'ятаймо про це.

Не варто дивуватися, що засліплені жорсткою боротьбою за владу, "дерибан" майна, землі, лісів, надр та ін., за щорічне розпилювання бюджетів, українські політики перебувають у постійній політичній кризі і проґавили початок кінця знайомого їм світу. Скоріше не проґавили, а навіть і не підозрювали, що таке може бути, бо - "прагматики" і "проффесори". Та й світу "білих" і "пухнастих" криза, якою вже переймався весь інший світ, теж не торкнулася. При інфляції, яка зростала протягом всього 2008 року, переході підприємств на скорочений робочий тиждень, затримки виплати зарплат, зупинці підприємств, відтоку капіталу за кордон, семимільйонній трудовій еміграції та ін. Прем'єр-міністр у жовтні заявляє, що кризи в Україні нема. Як сексу у Радянському Союзі. Що ж насправді?

Оцінка чутливості до макроекономічної нестабільності Fitch: із 73 країн, проаналізованих у травні 2008 року, Україна зайняла друге місце серед найбільш вразливих країн.

Огляд банківського сектора України Standards and Poor в 2008 р.: банківський сектор України має високий ступінь ризику і йому присвоєна 10 категорія, до якої відносяться найбільш слабкі й вразливі банківські сектори в світі (поряд с Болівією і Венесуелою).

Квартальна оцінка фінансових ризиків Американського казначейства, вересень 2008 (Україна потрапила в десятку країн з найбільш високим ступенем фінансового ризику в світі): Україні ... загрожують різкі зміни в структурі платіжного балансу або криза протягом наступних одного-двох років.

Основними причинами вразливості української економіки міжнародні експерти називають великий дефіцит рахунку поточних операцій, тягар зовнішнього боргу, слабкість банківського сектора.

Індекс ПФТС (фондової торгівлі) понизився на 65% з початку року (за станом на 19 вересня 2008 р.), що є одним з найбільш сильних падінь у світі.

Аналітики "Financial Times" оцінюють ймовірність дефолту в Україні у 80%.

Це безпосередньо впливає на реальний сектор, який потребує грошей, яких в Україні нема. Будівництво зупинилось. Продажі житлової нерухомості по Україні впали в 10 разів. Металургія стоїть. Хімічна промисловість десь поруч. Сільське господарство, зібравши рекордний урожай, потерпає, оскільки не може вивести на зовнішні ринки зерно за прийнятними цінами, та й сама ціна на зерно обвалилась на 50%.

Різко скорочується попит на імпорт товарів, бо скорочується споживчий попит (нагадаємо, що ПДВ на споживчі товари є суттєвою статтею доходів бюджету, перевищуючи надходження від металургії). Це б'є по вітчизняним перевізникам і т.д., і т.д., і т.д.

Відбулося скорочення виробництва в видобувній промисловості на 1,2%, в переробній - на 5,3%. Найбільше скоротилось виробництво коксу (бо металургія зупинилась) і нафтопродуктів - на 22,3%, виробництво металів рухнуло на 17%, хімічне виробництво скоротилось на 3,7%. Враховуючи ці тенденції, Україні навряд чи вдасться до кінця року зберегти 7-процентне зростання ВВП. Хоча при всьому благополучному економічному зростанню попередніх років ВВП України у 2006 р. склав лише 67,3% від рівня 1990 р.

Україна вже багато років підряд визнається однією з найбідніших країн Європи після Молдови за рівнем ВВП на душу населення. Відрив у доходах від доступних для порівняння європейських сусідів колосальний. Так, за даними Федерації європейських роботодавців, мінімальна заробітна плата у 2007 р. в Україні становила 67,04 євро, в Росії - 61,76, Польщі - 329,49, Литві - 231,7, Австрії - 1000,0, Ірландії - 1499,33. При цьому рівень освіти в Україні залишається дуже високим - на рівні провідних європейських країн.

В той же час, за різними експертними оцінками, розрив у доходах 10% найбагатших і 10% найбідніших людей в Україні складає 50-60 разів. Решта 80% не далеко відійшли від найбіднішої групи і можуть називатися просто бідними, бо заможні прошарки населення дуже незначні. Однак, офіційна статистика дає оптимістичні дані. Є брехня, є нагла брехня, а є статистика, як казав колись Гебельс. Що ж тоді казати про нашу статистику?

Результати не баряться. Протягом десятка років більшість населення впевнено відзначає, що країна розвивається неправильно. А нещодавні соціологічні дослідження показали, що до 75% опитаних висловили готовність брати участь в активних акціях протесту.

То чи є в Україні криза? Безумовно, є - економічна, політична, соціальна, культурна. І економічну кризу лише частково можна пояснити зовнішніми факторами - скороченням попиту на світових ринках на наші основні експортні товари - продукцію металургійної і хімічної промисловості. Далі - втеча капіталу від політичної нестабільності, скорочення попиту на внутрішньому ринку і т.д.

За всі роки незалежності влада не спромоглася розробити стратегію розвитку України, на основі якої проводилася б економічна в цілому, промислова, аграрна, соціальна, фінансова, освітня, енергетична політики. Навіть у країні з найбільш класичною ринковою економікою США не тільки розробляються на 5 і 25 років, а й виконуються стратегії розвитку секторів, галузей економіки, і щороку Президент підписує ринковий указ, який регулює ціни на основні сільськогосподарські продукти.

У нас питання, задане Л. Кучмою за часів його прем'єрства "Скажіть мені, що будувати, і я будуватиму", повисло в повітрі, а потім і зовсім забулося. Потім винайшли зручну формулу, що ринок сам все врегулює. Це стало ширмою для представників влади всіх рівнів, яка виправдовувала занедбання державного управління і приховувала використання ними посад для створення і розвитку власного бізнесу. Там були і стратегія і тактика, на "невидиму руку" ринку ніхто не сподівався. І якщо за економічними показниками стабільності і вразливості Україна була серед країн групи ризику, то за рівнем корупції ввійшла до групи найкорумпованіших країн світу.

Далі наші компрадорські "Дуньки" всіх гламурно-політичних "окрасів" почали відверто їздити за рекомендаціями в Москву, Вашингтон, Пекін, європейські столиці, намагаючись притулитися хоч до якогось центру прийняття рішень, ховаючи за цим свою владну неспроможність і не враховуючи того, що в усіх сторонніх порадах завжди буде присутнім інтерес того, хто радить.

Проте і це не забезпечило "стабільності і еволюційного розвитку", до яких так прагнула українська владна "еліта". В далеких дорогах розгубили навіть ту виконавську вправність та дисципліну, яка була ще на початку 90-х.

Економічна криза 2008 р., яка настала так же зненацька, як щороку зима, в силу її глобального характеру додала ентузіазму і надії нашому "політикуму": завжди можна кивати на зовнішні фактори - США, - звідки все почалося, Росію, яка продає економічно незбагненний дорогий газ, - і не морочити голову пошуком та усуненням внутрішніх причин; зниження рентабельності з 300% до нікчемних 15% вважати підставою вимагати від держави фінансової допомоги чи інших преференцій для компенсації збитків.

Мавпуючи антикризові заходи інших країн, під шумок кризи націоналізувати (жива пам'ять комунарів - шляхом майже конфіскації) у "поганих хлопців, з якими ми не дружимо" їхнє майно і передати "собі хорошому" або іншим "хорошим хлопцям"; узаконити ринок землі, а далі - черга за лісом і надрами.

Отже, всі ті політичні сили, які протягом всіх років незалежності були при владі і довели Україну до системної кризи, породжену внутрішніми причинами, є паразитичними утвореннями. Вони давно живуть відокремленим від реальних народних проблем життям гламурної тусовки, визначивши місцем "тусування" всі державні інституції. Саме вони своїми діями та бездіяльністю складають загрозу для майбутнього країни і саме тому вони не мають шансів на майбутнє.

Паразити і хижаки повинні бути обережними, щоб не винищити тих, за рахунок кого вони живуть. Боротьба за виживання, по Дарвіну, була скоріше боротьбою за збереження недостатніх ресурсів, ніж битвою між хижаками і їх здобиччю. Занадто ненажерливі види не пристосовані до виживання.

(далі буде)